BRAVE/СМІЛИВА/СМЕЛАЯ

"Не смійте вчити дівчаток бути податливими; вчіть хлопчиків не ґвалтувати"

  Такі жінки як Роуз Макгоуен для багатьох дівчаток стали предметом заздрості. Як і багато інших актрис Голлівуду і не тільки. Вона успішна та вродлива, багата та відома. Її життя еталон, взірець. Але ж мусять бути і скелети в шафі, бо… не буває ідеально, на жаль.  Ви будете здивовані, дізнавшись якою тернистою була її дорога і чого варта ціна, сплачена за успіх в Голлівуді.

  З книги можна винести багато уроків. Вона багато про що. Не лише про насилля, як вказано в описі книги на букінгах.

  Перш за все, книга про повагу до себе. Про боротьбу за своє місце в цьому світі. І про те, що ніхто не повинен поставити на тобі хрест через твою стать, чи колір шкіри, чи погляди релігійного або політичного характеру. Вона про любов до тієї людини всередині нас, якою ми хочемо бути, а не тієї, яку хоче бачити суспільство.

  А ще «Смілива» показує нам наскільки складною є робота акторів і який зворотній бік успіху в медійній сфері. Прослуховування, які тривають місяці і де тебе оглядають, як товар. Зйомки, які тривають роки і де кожну сцену потрібно проговорити сотні разів, щоб вийшов той самий ідеальний дубль з ідеального ракурсу. Голлівуд - це місце, де один невдалий твіт чи вчинок може внести до чорного списку продюсерів. А далі відсутність особистого життя, постійні переслідування і поступове знищення особистості .

  І, звісно, в цій книзі багато уваги приділяється насиллю. Це не лише фізичне, а й психологічне насилля, якому піддаються жінки. Актриси як ніхто розуміють його суть. Значна частина їх роботи бути красивими, бути бажаними. Чоловіки, з якими актриси стикаються на своєму кар’єрному шляху, на жаль, не завжди бачать Людину всередині них. Часом бачать лише іграшку для задоволення власних бажань. Роуз багато років стикалась з таким ставленням до себе і лише з часом знайшла можливість розповісти про це так, щоб її почули.

  Чому книгу варто читати? Щоб усвідомити наскільки важливим є особистий простір медійних осіб, які наслідки ваш необережний комент може мати для реальної людини по той бік екрану. І головне, наскільки важливою є боротьба за рівність, права жінок, фемінізм і головне, проти всіх видів насилля. 

Happy разместила цитату Хотя я благодарна Голливуду за опыт, который у меня был – командный дух на площадке, путешествия, приключения – я не верю, что должна Голливуду благодарственное письмо. Я должна ударить его по голове. Спасибо, что не защитил меня; спасибо, что продал меня; спасибо, что причинил мне боль. Конечно, давайте, скажите, как мне повезло.
Подробнее на livelib.ru:
https://www.livelib.ru/book/1002868682/quotes-smelaya-rouz-makgouen/~4

 "...Хоч я і вдячна Голлівуду за досвід, який у мене був - командний дух на майданчику, подорожі, пригоди - я не віру, що винна Голлівуду лист вдячності. Я повинна вдарити його по голові. Дякую, що не захистив мене; дякую, що продав мене; дякую, що завдав мені болю. Звісно, давайте, скажіть, як мені пощастило..."

Роуз Макгоуен "Смілива"

Уламки

Завжди хвилююсь перед тим, як почати читати роман про війну. Як на мене в таких книгах автор не має права на помилку. Якщо писати про війну, то книга мусить бути правдивою наскільки це можливо. Без прикрас, без вигадки, без дріб’язковості. І при цьому не виглядати сухим трактуванням фактів. Беручи до рук роман «Соловей» Крістіни Генни боялась, що він не виправдає себе. Не зможе відкрити для мене щось нове, невідоме. Врешті-решт, не думала, що лишилось ще щось в історії Другої Світової, невідоме для мене. Проте мушу визнати, він мене дійсно вразив і лишив після себе суперечливе враження. З одного боку, він дійсно цікавий та захоплюючий, пронизливий та вражаючий. З іншого, відчуття, які лишились після прочитання ніяк не можна назвати радісними. Я сподівалась, що відчую надію, цінність життя, істинну силу любові, яка завжди супроводжує героїв подібних книг. Проте, тепер я знаю, для людей, які бачили війну, вона ніколи не закінчується. Привиди нікуди не зникають, а для повернення до того, що ми називаємо нормальним життям, потрібно куди більше часу ніж здається.

А ще я зрозуміла, що насправді нічого не знаю про Другу Світову…

Книга відкриває нам історію двох сестер, яким не пощастило жити у Франції в часи війни. Вони мають спільне горе: маму, яка померла від хвороби і тата, який хоч і повернувся живим з Першої Світової, проте насправді лишився на ній. До доньок він тепер байдужий і після смерті дружини відсилає подалі від себе. В окупованій німцями Франції кожна по своєму намагається вижити.

Молодша Ізабель завжди мала войовничий, неконтрольований норов. І не хотіла стояти осторонь, поки окупанти знищували її країну. Вона не могла піти воювати з чоловіками, але могла поширювати агітаційні листівки, перевозити бандеролі та рятувати невинних.

Старша В’янн намагається просто не померти від нестачі харчів, постійних хвороб, холоду і не дати померти доньці Софії. Вона намагається не наражати себе на небезпеку, але врешті-решт їй доведеться багато втратити, щоб врятувати не лише свою доньку, а й чужих їй дітей.  Єдина надія, яку вона плекає: повернення чоловіка, який пішов воювати.

Кожна з них веде свою боротьбу і кожна по своєму за це заплатить.

Моя оцінка 10 з 10.

"…Це чоловіки розповідають історії.. А жінки просто живуть із тим, що сталося. На тій війні ми були як тіні. Коли вона скінчилася, на нашу честь не влаштовували парадів, ми не отримували медалей, про нас не згадали в роботах з історії. На війні ми робили те, що мусили, а коли вона завершилася, зібрали уламки нашого життя і почали все спочатку…"

Крістін Генна "Соловей"

Страшенно... неймовірно...

      Одна з тих унікальних книг після якої розумієш: ось так потрібно писати. Ти можеш прочитати сотні книг, вигадати неймовірно заплутані сюжети, декілька паралельних світів, захоплюючі образи, але якщо ти вмієш писати так як Фоєр, то до біса це все. Можна просто взяти за ідею стан хлопчика який пережив смерть тата, додати до цього загадковий ключ, несподівану розв’язку його таємниці і приправити це романтичною історією бабусі і все - перед вами шедевр. Все, що вимагається від автора додати дрібку незвичайних цитат.

    Отож, як ви вже зрозуміли, це історія хлопчика який втратив найріднішу людину – свого тата. Сталося це під час теракту 2001 року. І, власне, книга про те, як дев’ятирічний Оскар Шелл справляється з цією втратою і намагається подолати страхи, які з’явилися після пережитого: страху мікробів, літаків, салютів, арабів, залишених сумок, диму, високих будівель… На протязі книги він намагається розгадати таємницю ключа, якого знайшов після смерті тата в його речах і, власне, навколо цього обертається сюжет. Для Оскара це ще одна спроба відтягнути момент, коли доведеться остаточно попрощатися з татом і відпустити його назавжди. Окрім цього, читач дізнається історію бабусі та дідуся Оскара, яка аж ніяк не схожа на банальну історію кохання. Вона зводиться до серії листів, які бабуся і дідусь писали на протязі свого життя. І якщо на початку ці дві історії йдуть паралельно і здається трохи недоречним писати такі різні історії як одну книгу, то врешті-решт вони переплітаються і все стає на свої місця.

     Загалом, страшенно захоплююча та неймовірно чуттєва книга. Одна з тих, після якої важко почати читати щось нове. Одна з тих історій, до якої хочеться повертатись знову і знову. До Томаса, Анни, Еббі, Вільяма, Рути, Аарона, Ади, Рона, Аліси, Стівена Хокінга та Оскара Шелла, щоб заново пережити давно відому істину: живих треба берегти, мертвих – пам’ятати.
       Моя оцінка 10 з 10

    “...Людина – це єдина тварина, яка вміє червоніти та сміятися, сповідує релігію,  веде війну і цілує в губи. Тож у якомусь сенсі, що більше ви цілуєтесь в губи, то більше ви людина...”

                   Джонатан Сафран Фоєр "Страшенно голосно та неймовірно близько"

"Будинок, в якому" - інтрига

    Мій перший огляд хочу присвятити величному, епічному, геніальному роману "Будинок, в якому." Сюжет роману розгортається в притулку для дітей. Проте є два "але" в цій, здавалося б банальній ідеї. По-перше, діти, які там живуть, інваліди. По-друге, деякі з них мають певні здібності. Спочатку розповім про те, що сподобалося. Перш за все герої книги. Вкрай рідко можна знайти настільки детально продумані образи. Діти, які живуть в цьому будинку абсолютно непересічні персонажі. Головною характеристикою кожного з героїв є призвісько. Тут нікого не називають на ім'я. Протягом книги розкриваються їх глибоко приховані таємниці завдяки яким читач розуміє наскільки точно підібрано друге ім'я. Характери героїв докорінно відрізняються. Тут не можна знайти не те, що однакових, а навіть схожих героїв. Головним героєм роману виступає Курильщик, людина, яка протягом всього роману намагається знайти своє місце в будинку, викриваючи при цьому такі таємниці його мешканців і самого притулку, про які йому навряд чи хотілося знати. Окрім Курильщика, багато ролі приділено Сфінксу (його історія певно найбільш загадкова і відкривається лише наприкінці), Сліпому (він вважається головним в будинку, бо з думкою викладачів тут ніхто не рахується), Шакалу Табакі, Македонському, Лорду, Чорному, Стерв'ятнику. Протягом роману нові герої з'являються постійно, тому перераховувати тут всіх не стану. Просто хочу зазначити, що навіть якщо комусь з них приділено лише один абзац, його образ всеодно буде зрозумілий читачу. А ще, оскільки в романі існують окремі розділи присвячені подіям в минулому, два різні герої з різними призвіськами з різних часів можуть в результаті виявитись одним персонажем. Причому деяких персонажів можна одразу знайти в різних часах, а когось лише з підказки автора. Ну і ще хочу згадати про саму атмосферу будинку. Протягом історії стає зрозуміло, що керують будинком діти, дорослі виконують таку собі роль масовки, яка боїться справжніх акторів. Тут немає жодного порядку, або чогось схожого на дисципліну. Хтось живе за правилами, хтось - ні. Вибір роблять самі діти. 

     Проте, хоч яким шедевром не здавалася б книга, а недоліки знайти тут не важко. Точніше він один - книга не має сюжету. Історія дітей-інвалідів триває, а нічого не відбувається. Розкриваються характери персонажів, описується їх минуле, відкриваються таємниці будинку, трохи згадуються незвичайні здібності дітей, а що далі? Результату немає. І тому після прочитання є невеличке розчарування типу "Це, що все? А далі що? Суть в чому?"

     Отже, висновок. Книга непогана, написана гарною літературною мовою, герої чудові, атмосфера книги продумана до найменших дрібниць. Проте, надто  довга для книги без сюжету. Особисто мені доводилося примушувати себе дочитати її до кінця. І, звичайно, розчарування після прочитання. Хотілось би якусь кульмінацію наприкінці та логічнішу розв'язку. 

       Моя оцінка 7 з 10

       

      "...Я розумію, як це - не приручати, якщо ти любиш, коли люблять тебе, якщо знаходиш молодших братів, за яких ти відповідаєш до кінця своїх днів, якщо перетворюєшся на чайку, пишеш незрячому любовні листи, які він ніколи не прочитає. Якщо, не дивлячись на твою впевненість у власній потворності, хтось умудряється закохатися в тебе, якщо підбираєш бездомних собак і кішок і випавших із гнізд пташенят, якщо розпалюєш багаття для тих, хто цього не просив..."

Міріам Петросян "Будинок, в якому"